Цитатні диктанти

ПРО ЯКОГО ЛІТЕРАТУРНОГО ГЕРОЯ

(ЗАЗНАЧИТИ НАЗВУ ТВОРУ) ІДЕТЬСЯ В ЦИТАТІ?

1. Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум'яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки підперезаний, у тяжинових штанях, чоботи добрі, шкапові, з підковами ....(Василь - «Маруся» Г. Квітка-Основ’яненко)

2. Здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густії брови аж геть піднялись над тими очима....(Кирило Тур – «Чорна рада» П. Куліш)

3. ...широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті... (Карпо – І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім'я»)

4. ...високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі; і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи ....(Яким Сомко - «Чорна рада» П. Куліш)

5. Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в нього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою ....(Чіпка – П. Рудченко «Хіба ревуть воли…)

6. І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою ...(Михайло – О. Кобилянська «Земля»)

7. ...молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір .... (Лаврін – І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім'я»)

8. Чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані — і пучки видно. Хіба по шаблі можна б здогадуватися, що воно щось не просте: шабля аж горіла от золота; да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська ... (І. Брюховецький - «Чорна рада» П. Куліш)

9. ...леґінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню ... (Іван Палійчук – М. Коцюбинський «Тіні забутих предків»)

10. ...вірний вартовий із дегенеративною будівлею черепа...трохи безумні очі... низький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс. Мені він завше нагадує каторжника, і я думаю, що він не раз мусив стояти у відділі кримінальної хроніки... (Дегенерат – М. Хвильовий «Я (Романтика))

11. На зріст він був високий, тілом міцно збудований і смуглий на обличчі. Молоді м'які волосинки, не голені вже тиждень, надавали йому неохайного вигляду. Але брови мав густі, очі великі, сірі, чоло широке, губи чутливі. Темне волосся він одкидав назад, як багато хто з селюків і дехто тепер з поетів ... (Степан Радченко – В. Підмогильний «Місто»)

12. Він був високий і худий, і чоло в нього було високе, хвилясте довге волосся сиве, а борода біла. І була в нього велика грижа ще з молодих чумацьких літ. Пахнув дід теплою землею і трохи млином. Він був письменний по-церковному і в неділю любив урочисто читати Псалтир… (Дід Семен – О. Довженко «Зачарована Десна»)

13. ...в пілотці набакиреній, в медалях на всі груди... артилерист... Насвистує, наспівує бравий водовоз, недбало пустивши через чоло пасмо пшеничного чуба...(Сашко Діденко – О. Гончар «За мить щастя»)

14. Він добрий був син і щирий козак; лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю закаляти... (Петро Шраменко - «Чорна рада» П. Куліш)

15. Високого зросту, ставний, бравий, широкоплечий, як із заліза збитий, а до того ще меткий, як заєць, співун-реготун... Хороший з лиця — повновидий, рум'янець на всю щоку, з чорними, веселими очима, з чорним лискучим усом, — він був перший красень на селі... (Максим Гудзь - П. Рудченко «Хіба ревуть воли…)

16. Він був без одежі. М'яке темне волосся покривало все його тіло, оточало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді й звисало на грудях... Се був... добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере ... (Чугайстер - М. Коцюбинський «Тіні забутих предків»)

17. З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіячів — він годивсь на все. Багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землі переорав, поки не звільнився від свого смутку... (Батько Петро Семенович - О. Довженко «Зачарована Десна»)

18. Темний він був на очі, а ходив без проводиря; у латаній свитині і без чобіт, а грошей носив повні кишені. Що ж він робив із тими грішми? Викупляв невольників із неволі. Іще ж до того знав він лічити усякі болісті і замовляти усякі рани ....(Божий чоловік - «Чорна рада» П. Куліш)

19. ...він якось і не старів, однаковий зоставався і в двадцять, і в тридцять годочків... сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть чорнющі. Гляне було — просто гляне і все, а в грудях так і потерпне. А в останнє, як бачила його... то вже не пекли, а тільки голубили — такі сумні. Дивиться ними — як з туману... (Михайло – Гр. Тютюнник «Три зозулі з поклоном»)

20. Від того кидавсь берега до того.

Любив достаток і любив пісні.

Це як, скажімо, вірувати в Бога

і продавати душу сатані... (Грицько Боренко – Л. Костенко «Маруся Чурай»)

21. ...чорнобривий, з м'ясистим носом, віком понад тридцять літ... смокче бордо і читає-смокче «Правду», студіює промову вождя... дисциплінований і точний, і не схильний вдаватись у дрібниці... (Медвин – І. Багряний «Тигролови»)

22. Хоть молоді були, та гожі

І кріпкі, храбрі, як харциз.

В них кров текла хоть не троянська,

Якась чужая-бусурманська,

Та в службі вірні козаки — (Низ і Евріал – І. Котляревський «Енеїда»)

23. Сидить, у стелю дивиться. Або у вуса дме, то в один, то в другий — розпушує. То я йому галушок миску гарячих (він їсти страх любив), ложку в руки і їж!.. І тьопає, як за себе кидає... Товстопикий був, товстоногий. І рудий — матінко ти моя... Як стара солома... (Карпо Ярковий - Гр. Тютюнник «Три зозулі з поклоном»)

24. ...високий, як батько, дебелий красень. Молодий — років 25. На ньому військовий старенький френч. На ногах ічиги, на голові набакир кепка, з-під неї буйний чуб кучерявиться. При боці —ніж, а за гілечем новенький дробовик...(Григорій Многогрішний - І. Багряний «Тигролови»)

ПРО ЯКУ ЛІТЕРАТУРНУ ГЕРОЇНЮ

(ЗАЗНАЧИТИ НАЗВУ ТВОРУ) 

ІДЕТЬСЯ В ЦИТАТІ?

1. Та що то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що в саду цвіте... на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна та ще ж к тому тиха, і смирна, і усякому покірна...(Маруся Дрот - «Маруся» Г. Квітка-Основ’яненко)

2. Золото не дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить… (Наталка Полтавка – І. Котляревський «Наталка Полтавка»)

3. Знаючи красі своїй ціну, вона торгувала нею, як жид крамом, не пропускаючи случаю зірвати найбільше, а то й підголити ... (Мотря – П. Рудченко «Хіба ревуть воли…)

4. Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене убрання, між високим зеленим житом, — вона здавалася русалкою. Парубок спершу, мабуть-таки, чи й не прийняв її за ту польову царівну, бо стояв, як укопаний, розтягши й без того довгообразе лице, широко розкривши здивовані очі...(Галя («польова царівна» - П. Рудченко «Хіба ревуть воли…)

5. Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, із сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем... замолоду довго служила у дворі, у пана, куди її взяли дівкою... До природної звичайності української селянки до неї пристало щось вже дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на весь рот... (Маруся – І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім'я»)

6. ...була з багацького роду, фудульна, здорова дівка, з грубим голосом і воластою шиєю... На добрім хазяйстві.« набралась тіла, стала повна й червона, курила люльку... носила пишні шовкові хустки, а на воластій шиї блищало в неї стільки намиста, що челядь із заздрощів аж розсідалась ....(Палагна – М. Коцюбинський «Тіні забутих предків»)

7. Вона погана волошка, циганка. Дивися на її зуби й на її рот!Як клубки з м'яса стоять їй у лиці! Чи вона чим причарувала тебе? Дивися, яка вона погана! Чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або в голодної собаки!.. (Рахіра - О. Кобилянська «Земля»)

8. Він глянув на неї, вражений її задерикуватим тоном. Мале на зріст — йому якраз під пахви, худеньке, у плескатому капелюшкові... Вона зиркнула спідлоба на юнака, руку свою прибрала й ішла далі своїм чітким, майже військовим кроком ... (Зоська – В. Підмогильний «Місто»)

9. Тиха, без єдиної хмаринки на чолі, майстриня квітів, чарівних вишивок і пісень... Вона не була звичайною дівчиною. Вона була красива й чепурна. Була (вона. — Авт.) тонкою, обдарованою натурою, тактовною, доброю, роботящою і бездоганно вихованою хорошим чесним родом. Легковажні хлопці трохи соромились ..., вважаючи її за горду і неприступну ...(Олеся – О. Довженко «Україна в огні»)

10. Кофтина палахкотить на ній. Червона як жар. Волосся темніє, вільно спадаючи на плечі. Ноги загорілі блищать... Ах, ці очі, що в них затаєна безодня жаги й ніжності, ця кофтина червона, благенька, що аж розлазиться на смаглому тілі... (Лорі – О. Гончар «За мить щастя»)

11. У неї була товста, округла спина — роздобріла на довільних харчах! В її умінні любити не було нічого штучного, хоч слово «любов» було її найулюбленішим жартом ... (Тамара Василівна (Мусінька) – В. Підмогильний «Місто»)

12. Вона була маленька й така прудка, і очі мала такі видющі й гострі, що сховатись од неї не могло ніщо у світі, їй можна було по три дні не давати їсти. Але без прокльонів вона не могла про- жити й дня. Вони були її духовною їжею ...(прабаба Марусина – О. Довженко «Зачарована Десна»)

13. Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса — колись її волосся сяяло проти сонця золотом, тепер не сяє. Видно, думаю собі, волосся умирає раніше, ніж людина ...( Марфа Яркова – Гр. Тютюнник «Три зозулі з поклоном»)

14. Глуха до пісні, завжди щось спотворить.

Все вишиває прошви подушок.

Ще як мовчить, — нічого.

Заговорить,—гостренькі зуби — чисто ховрашок... (Галя Вишняківна – Л. Костенко «Маруся Чурай»)

15. ..хороша та бистроока, із стрічкою над чолом, і юна, смаглява від сонця, що виступає, мов горлиця... якесь дивне поєднання надзвичайної дівочої краси і суворості. Гнучка, як пантера, і така ж метка, мабуть, а строга, як царівна... (Наталка Сірко – І. Багряний «Тигролови»)

16. Крива, горбатая, сухая,

Запліснявіла, вся в шрамах;

Сіда, ряба, беззуба, коса,

Розхристана, простоволоса,

І, як в намисті, вся в жовнах... (Сивілла – І. Котляревський «Енеїда»)

17. Вона складена була з двох тонів, без жодних переходів між ними — чорного: волосся, очі, сукня й лаковані черевики, та смуглого: обличчя, тіло рук і плеча та панчохи, і це просте поєднання надавало її постаті гордого чару...(Рита – В. Підмогильний «Місто»)

18. Дочка була зальотна птиця

І ззаду, спереду, кругом;

Червона, свіжа, як кислиця,

І все ходила павичом.

Дородна, росла і красива,

Приступна, добра, не спесива,

Гнучка, юрлива, молода …(Лавінія – І. Котляревський «Енеїда»).

ЯКОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ ГЕРОЮ (ГЕРОЇНІ)

НАЛЕЖИТЬ РЕПЛІКА?

1. Браття і дружино!

Лучче ж би потятим бути,

аніж полоненим бути…(князь Ігор – «Слово про похід Ігорів»)

2. Де общеє добро в упадку,

Забудь отця, забудь і матку,

Лети повинность виправлять…(Евріал – І. котляревський «Енеїда»)

3. Знайся кінь з конем ,а віл з волом…(Наталка Полтавка – І. Котляревський «Наталка Полтавка»)

4. На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся у тугу... прощай на віки вічні!..Там побачимось! (Маруся Дрот - «Маруся» Г. Квітка-Основ’яненко)

5. Лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного. (Кирило Тур – «Чорна рада» П. Куліш)

6. Зложити до купи обидва береги Дніпрові, щоб обидва...приклонились під одну булаву! Виженем недоляшка з України, одтиснем ляхів до самої Случі — і буде велика одностайна Україна. (Яким Сомко – П. Куліш «Чорна рада»)

7. У мене свекруха люта змія: ходить по хаті полум'ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем. (Мотря – І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім'я»)

8. Бог дасть, дочку пристрою, тоді заживу настоящим дворянином: собак розведу, буду на охоту їздить, у карти грать. (Мартин Боруля – І. Карпенко-Карий «Мартин Боруля»)

9. На небі сонце — серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шумом. (Ліричний герой – М. Коцюбинський «Інтермецо»)

10. Оце недавно, серденько моє, просили мене готувать обід аж у Дешки: у священика були хрестини. Господи милосердний! Наїхало гостей повнісінькі хати, а я на всіх настачила. (Маруся – І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім'я»)

11. Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе?..Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном —це всяке знає! (Марися – І. Карпенко-Карий «Мартин Боруля»)

12. Росте й горнеться кудись... та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. (Максим Гудзь - П. Рудченко «Хіба ревуть воли…)

13. Ну, як-таки, щоб воля — та пропала? Се так колись і вітер пропаде! (Мавка – Леся Українка «Лісова пісня»)

15. Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість. Я знаю вже. Найбільше щастя буде мізерним у порівнянні з цим. Значить, зовсім не буде. Так мені здається, так я зараз чую отут... (Революціонер – В. Винниченко «Момент»)

16. Коли доктор — злий геній, зла моя воля, тоді дегенерат є палач із гельйотини. (Я – М. Хвильовий «Я (Романтика)»)

17. Ой, подми, вітре-трамонтане, оджени в море негоду та оджени й тумани, а я стоятиму тут самотня до краю, і хоч би з мене дерево стало, то я б усіма вітами над морем махала й листям би шуміла. (Половчиха – Ю. Яновський «Шаланда в морі»)

18. А шворку я петлею за руку запетлював. Як смиконув він зразу, якби був я не вхопився за човен, лазили б ото по мені раки. (дід Панько – Остап Вишня «Сом»)

19. Побачу ото неправильно писану афішу, вивіску або таблицю — і досади тобі на цілий день. А які жахливі афіші трапляються, як перекручують українську мову. (Мокій – М. Куліш «Мина Мазайло»)

20. Яка б ти не була, я вернусь до тебе. Хай ти будеш чорна,і хвора, і понівечена ворогом, хай посивієш ти від горя і сліз і побіліє твоя коса, хай ритимеш ти шанці проти мене і плестимеш колючі німецькі дроти проти мене, і сіятимеш для ворога хліб під нагаями, ти зостанешся для мене прекрасною, як і зараз прекрасна ти... (Василь Кравчина – О. Довженко «Україна в огні»)

21. ...я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зіньківських бандуристочка сліпенький, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір неісходиму, а чи впадуть від морозу. (Михайло – Гр. Тютюнник «Три зозулі з поклоном»)

22. Я сама, синку, довго не могла звикнути, не по-нашому це. Але ж це ми тільки тут так. А як жили в селі... Тепер це містечко, Києвом зветься... Так там, та й у всіх наших селах тутешніх, хати білені зокола, як на Україні. (Сірчиха – І. Багряний «Тигролови»)

23. Сорок літ я трудився, навчав,

Весь заглиблений в тобі,

Щоб з рабів тих зробити народ

По твоїй уподобі. (Мойсей – І. Франко «Мойсей»)

24. Коли в похід виходила батава, —

її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні… (Іван Іскра – Ліна Костенко «Маруся Чурай).